Трансляція презентації збірки першоджерел «Пережити голод і дефіцит. Повсякдення у Європі за часів окупації у ІІ світовій війні»
Цьогорічні тижні Німеччини в Україні розпочалися 2 жовтня. Однією з перших подій у Харкові був захід «Повсякдення часів голоду та експлуатації. Виживання за нацистської окупації в Україні та Білорусі» за підтримки Фонду Конрада Аденауера в Україні. У межах заходу відбулася презентація збірки першоджерел «Пережити голод і дефіцит. Повсякдення у Європі за часів окупації у ІІ світовій війні». Збірка фіксує досвід пересічних громадян під час німецької окупації, відображає їхнє повсякденне життя, показує, як швидко запанував дефіцит їжі, ліків, описує пошук продуктів та різноманітні стратегії боротьби з дефіцитом. Зібрані першоджерела дають перший загальноєвропейський погляд на історію дефіциту, недоїдання та голоду внаслідок війни, окупації та агресивної політики експлуатації Німеччини.
Керівниця Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні (Харків) доктор Брігітта Трібель урочисто відкрила захід вітальним словом, вшановуючи 80 роковини трагедії Бабиного Яру та початку нацистської окупації Харкова, підкреслюючи важливість опрацювання тем культури пам’яті. Захід також відвідала високоповажна генеральний консул ФРН у Дніпрі Таня Байєр, привітавши усіх з прийдешнім Днем Німецької єдності та запросивши на подальші заходи у межах тижнів Німеччини в Україні 2021 «Пліч-о-пліч – 30 років німецько-українських відносин».
Модерацію заходу здійснювала Гелінада Грінченко, професорка історії Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.
Дискусію розпочала Татьяна Тьонсмайєр, професорка сучасної та новітньої історії, Bergische Universität Wuppertal, і розповіла про історію створення проєкту, над яким працювало 120 людей з різних країн Європи. Їхньою метою було представлення окупації як загально європейського досвіду, зміщення фокусу на звичайне населення. Два томи англійською мовою, які презентувалися під час заходу, створено на матеріалі 600 різноманітних джерел з України та Білорусі. Доповідачка окреслила такі особливості у цих двох країнах, як зміна верхівки влади, але не низів, «велика меншість», домінування жінок, дітей, підлітків і людей похилого віку, насилля зі сторони окупантів, подвійне переслідування єврейського народу. Першоджерела відображають історію емоцій, як вони вплинули на наступні покоління, стратегії виживання та боротьбу з голодом.
Олександр Лисенко, завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни Інституту історії України НАН, працював в українських архівах і представив ситуацію на теренах України. Доповідач розглянув окупацію як феномен, мотиви окупантів, методи окупації та наслідки для місцевого соціуму. Дослідник підкреслив, що місцеве населення прирікалося на голод, і це був стратегічний цілеспрямований курс Берліна шляхом продовольчої політики, політики голоду задля гомогенізації простору та попередження розвитку слов’янських рас. Науковець також окреслив три способи виживання: організовані (Український центральний комітет), спонтанні (ринки, «мінки», мародерство/форми самозабезпечення), девіантні (крадіжки, пограбування, канібалізм).
Олександр Долговський, заступник керівника та референт з наукових проєктів дослідницького центру Історична Майстерня (Мінськ), презентував результати архівної роботи в Білорусі, яку він здійснював разом із колегою Кузьмою Козаком. Дослідник наголосив на логістичній ролі Білорусі, яка знаходилася по дорозі до Москви, на адміністративному поділі та підпорядкуванні військовим і цивільним інстанціям, що зумовлювало суттєву різницю на Сході й Заході країни, на мовне розмаїття документів. Науковець також зазначив, що Мінськ був не лише центром депортації з Європи, але й центром тестування альтернативних способів вбивства. Білорусь була відома через супротив місцевого населення як партизанська республіка. Олександр Долговський підкреслив, що є багато джерел, але недостатньо інтерпретацій, і закликав до збільшення кількості досліджень на цю тему.
Дискусія супроводжувалася сценічними читаннями свідчень та спогадів сучасників у виконанні Романа Фаніна, актора Харківського академічного українського драматичного театру імені Тараса Шевченка.
На завершення учасники заходу поділилися своїми думками та пропозиціями щодо подальшого поглиблення дослідження.
