Початок впровадження європейських стандартів забезпечення якості вищої освіти в Україні

В рамках Угоди про асоціацію з Європейським Союзом Україна взяла на себе зобов’язання підвищувати якість та важливість вищої освіти. Для цього Україна має привести внутрішню і зовнішню системи забезпечення якості у відповідність до Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти, редакція 2015 року (так званих ESG-2015). З огляду на різну логіку наявної в Україні системи забезпечення якості в університетах та вимог ESG-2015 йдеться про необхідність вибудувати ці системи практично «з нуля». Це завдання було зафіксоване у новій редакції Закону України «Про вищу освіту», прийнятій влітку 2014 р., але за майже чотири роки суттєвого прогресу в його виконанні немає. Більш того, основні стейкхолдери, задіяні в імплементації та моніторингу виконання Угоди про асоціацію, часто не звертають увагу на зазначену проблему.

Внутрішні системи забезпечення якості вищої освіти

Однією з перешкод на шляху до впровадження ефективної системи забезпечення якості закладів вищої освіти (ЗВО) на основі європейських стандартів ESG-2015 є невідповідність принципів діяльності інституцій, які здійснюють зовнішній моніторинг якості вищої освіти, усталеній європейській і світовій практиці. Ці інституції повинні не контролювати, а допомагати вирішувати проблеми, які виникають у ЗВО при формуванні і здійсненні політики підвищення якості освітньої діяльності. ЗВО, які намагаються запровадити власні системи забезпечення якості освітньої діяльності, не отримують жодних конкурентних переваг перед тими, які ці системи не впроваджують, адже від впровадження систем забезпечення якості не залежить ані державне фінансування ЗВО, ані їх привабливість в очах абітурієнтів. Тому у ЗВО часто відсутня мотивація до запровадження внутрішніх систем забезпечення якості.

Як наслідок, системи забезпечення якості в українських університетах часто мають імітаційний характер. Наприклад, згідно даних аналітичного звіту «Впровадження локальних систем управління якістю в українських університетах» 88% українських ЗВО говорять про те, що вони мають системи забезпечення якості і ще 10% ЗВО кажуть, що мають окремі її елементи. Тоді як ретельне дослідження і перевірка даних свідчать, що насправді повноцінну систему забезпечення якості мають 12-15% ЗВО (це ті заклади, які самостійно усвідомили необхідність розбудови систем якості ще до законодавчих змін) і ще 50-55% ЗВО мають окремі її елементи (це ті, що почали приділяти увагу зазначеному питанню після прийняття нового законодавства, яке зобов’язує це робити). Часто спроби впровадження системи забезпечення якості освіти отримують спротив викладацького складу середньої ланки, оскільки нововведення змушують їх змінювати звичні форми роботи. Саме тому реформоорієнтованим адміністраціям ЗВО потрібно більш тісно співпрацювати зі студентством, котре є прямим бенефіціаром даних змін.

Основним предметом самооцінки університетами власних освітніх програм наразі є їх порівняння із аналогічними програмами інших вітчизняних ЗВО, що не завжди доречно. Важливо також звертатися до іноземного досвіду та враховувати думки роботодавців при їх розробці.

Сучасний університет може реалізувати свою місію і візію тільки через принципи і цінності академічної доброчесності, відкритості, прозорості, студентоцентризму, відповідальності та інноваційності.

Ефективним способом підвищення якості освітньої програми могло б бути формування міжнародної наглядової ради такої програми, яка може оцінити зміст програми щодо його покращення, ознайомити авторів програми із міжнародним досвідом функціонування аналогічних програм.

Зовнішнє забезпечення якості: акредитація освітніх програм

Поточна система акредитації програм вищої освіти в Україні, за якої один орган (зараз — Міністерство освіти і науки України, пізніше — Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти) потребує вдосконалення, оскільки цьому органу відведений дуже короткий проміжок часу на акредитацію великої кількості освітніх програм, що часто зумовлює неефективність та нетранспарентність даного процесу. Таким чином, для вирішення цієї проблеми, було б доречним здійснити наступні кроки:

•виключити із Закону України «Про вищу освіту» норму про те, що «Документ про вищу освіту державного зразка видається закладом вищої освіти тільки за акредитованою освітньою програмою» (частина 6 статті 7), щоб акредитація кожної освітньої програми не вважалась де-факто обов’язковою;

•заохочувати участь в акредитації українських освітніх програм визнаних міжнародних акредитаційних агенцій;

•створити реєстр експертів з зовнішнього оцінювання якості вищої освіти, оскільки вони мають бути ключовою, базовою ланкою в інституті акредитації;

•зробити акредитаційний процес більш прозорим, зокрема експерти, які здійснюють оцінювання якості певного ЗНО, не повинні отримувати від нього жодних подарунків чи винагород, вони мають утримуватися від харчування та проживання на території чи в приміщеннях, що належить закладу вищої освіти тощо.

Участь студентів у забезпеченні якості освіти

У 2018 р. Українською асоціацією студентів було проведено дослідження участі органів студентського самоврядування (ОСС) у забезпеченні якості освіти в їхніх закладах. Дослідження здійснювалося шляхом частково анонімного онлайн-анкетування ОСС (в анкеті вказано назву ЗВО, але не вказана конкретна особа, яка давала відповіді на питання), у ньому взяли участь представники 58 (тобто близько чверті) ОСС ЗВО України. За результатами дослідження:

•31% опитаних ОСС зазначили, що думка студентів достатньою мірою враховується при розробці освітніх програм, а 38% — що зі студентами радяться при перегляді цих програм; інші опитані ОСС вважають, що зі студентами з цього питання консультуються недостатньо;

•консультації з представниками галузі, роботодавцями при формуванні змісту програм здійснюються у третині випадків;

•половина опитаних ОСС вважає, що навчальний процес у їх закладах повністю відповідає принципу студентоорієнтованості, майже половина — що частково, двоє опитаних ОСС вказали, що не відповідає;

•лише 56% опитаних ОСС зазначили про наявність в їхніх ЗВО програм студентської мобільності;

•38% ОСС підтвердили, що їхні ЗВО пропонують студентам дисципліни вільного вибору, згідно з вимогою законодавства; у закладах 48% опитаних ОСС вибір дисциплін суттєво обмежений або відсутній, 14% опитаних ОСС було складно відповісти на це питання.

Загалом, третина опитаних ОСС відповіла, що їхні ЗВО надають студентам належне «право голосу» при вирішенні їхніх проблем і впливі на зміст навчання, дві третини ОСС відповіли, що їхні університети більшою або меншою мірою перебувають на цьому шляху. Наявне розуміння, що роль студентів у забезпеченні якості навчання неминуче зростатиме (це є у тому числі й прямою вимогою ESG-2015). Саме тому зараз важливо залучати їх як до офіційних структур управління навчальними закладами, так і до експертних дискусій для обміну досвідом щодо проблем в організації навчального процесу.

Аналітична записка підготовлена на основі інформації, представленої на фаховій дискусії «Забезпечення якості вищої освіти України в контексті імплементації угоди про асоціацію з ЄС», що відбулася 15 травня 2018 р. у м. Київ. Фахова дискусія була організована Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні, Аналітичною агенцією «Освітні тренди» та Київською школою економіки.

Автор: Євген Ніколаєв, експерт з вищої освіти, кандидат економічних наук, доцент Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана.